„Від чого би тут зачати?“ Галя задумала ся. Почала знов переходити в памяти всї вражіня з вечерка.
Він впровадив її попід рамя на салю, бо був „комітетовим“. Мав „кокардку“, але так недбало причіплену… Галя мала охоту пришпилити її чепурно, дрібними ручками розпрасувати… але „не випадало“. При входї на салю вона чомусь задрожала… Відтак спаленїла румянцем, глянула — їх погляди стрінули ся. Хвиля несьмілости, звязаної етикети… пізнїйше так сердечно розбавили ся, якби Господь знає, як довго знали ся. І як він їй усе свобідно оповідав, без злишньої прикраси пустої конвенціональности… покликав ся на давну знайомість… формально оповідав цїлий свій житєпис із неложним довірєм. Він був біддним учеником… Галя так жалувала його. Сирота, селянський син, добив ся становища виключно своєю працею… Галя з увагою слухала того оповіданя, рада затямити собі кожду найменчу подробицю. І дивила ся любо в очи „свому“ — нї, „йому“, Андрієви… А які у него гарні вусики: нї маленькі, нї великі, чепурно випомадовані. Вона страх любила вуса! може тому як раз, що її батько мусїв свої голити. Малою ще сидїла, бувало, у стрия на колїнах, гладила вуса, розчісувала. Стрийко пригорнув її до себе. Галя мусїла поцїлувати його вуса. Вони заскоботали її. Вона крикнула: „фе! беця!“ розплакала ся і втїкла стрийкови з колїн. А потім знов сїдала, гладила, чесала. Стрийкові вуса були довгі, патлаті. А Андрієві такі гарні, чепурні, лиш цїлувати… Галя розсьміяла ся.
А як він гуляє! Той вальс… вона не забуде його нїколи. Прийшов котилїон. Вона пришпилила йому „ордер“, найкрасший, який мала… мірила на саме серце. А він дарував їй отсей букет, що
