як сїрничка, і попросив її у танець. Галя була дуже нерада, що перервав їм любу розмову, але остаточно пішла. Не годило ся давати коша. Гуляють. Він питає: Чого панї такі сумні? — Я все така. — А чого панї перше сьміяли ся? — Оттак. — Може з мене? — Нї. — А з чого? — Так собі.
„Дурна, не вміє два слова склеїти до купи!“ На що-ж такі по балях возити! подумав може дансер і посадив даму на місце…
Галя питала Андрія: хто се? Він пояснив.
— Се, каже, один професор від малої азбуки…
— Може й поет?
— Нї, він лиш хорує на оріґінала. Спеціялїст до укладаня гумористичної части калєндаря. Укладає, а радше виписує з инших калєндарів, а відтак заєдно пописуєть ся тими дотепами. Загалом нудяр і страшно зарозумілий. Шукає панни — гарної, богатої, розумної, молодої і такої, щоб уміла грати на фортепянї.
— І досї не найшов? Таж він уже сивіє!
— Не найшов і не найде.
— Може як раз найде… хто то знає? — потїшала не знати кого Галя.
— Може ви, панно Галю, знаєте таку кандидатку? — спитав Андрій.
— Нї, — відказала і обоє засьміяли ся, не знати властиво чого.
Той „старший“ асистував досить коло тїтки Клявдії, а вона назвала його „милим і забавним“, ага, і „статочним“.
Галя поглянула тепер у зеркало, що висїло на стїнї над столиком, при котрім вона сидїла.
„Яка я блїда: трохи невиспана… чогось мене сон не береть ся. Мама і стору знижують, та нїщо не помагає. Кажуть, що я по ночах „миши ловлю“. А я ж мушу засипляти, коли над
