раном буджу ся“, фільософувала Галя. „А ще і той ніс іритує мене! Що-ж я тому винна, що він може трошки за довгий?“ — Вона аж вхопила свій ніс і здушила з цїлої сили та піддерла в гору. Бідачисько аж почервонїв.
„Нїби то так було би ладнїйше?“ — сказала Галя, оглядаючи перкатий, чеський носик і розсьміяла ся. — „Бабка називають мій ніс „епіскопським“. Ну, а мій тато декан… У кождого чоловіка щось ориґінального, характеристичного, ну, а у епископів мали би бути носи характеристичним знаменем? Нї, я тому не дуже вірю. Я питала раз тети Клявдії зовсїм поважно, чи се правда, а вона менї відповіла: „Коли хочеш доконче все знати, то спитай у редакції „Русалки“. Там відповідають усїм передплатникам у переписцї на всякі запити“.
„Вже то вона тепер така дразлива, така прикра для мене, така тетрична, що й годї з нею поговорити по людськи. Е, най там! приїде Андрій, то я мушу спитати його… Пст! хтось їде…
Галя підбігла до вікна. Гм, хлопські конї… він, він, Андрій! Ой, а я не убрана… Коби хоч мама були дома… Вуянцю! вуянцю! — крикнула Галя і побігла до пекарнї, полишивши пустий дневник на столї. Не вписала нїчого.
— А йди-ж, убирай ся швидче! — крикнула панї Констанція, а сама вийшла на ґанок впровадити гостя.
|
Приїхав. Полюбили ся, зізнали собі взаїмну любов, ну і — заручили ся. А весїлє буде аж у лїтї. За той час Андрій здасть екзамен, і тодї заживуть гарно обоє.
І Галині родичі раді тому. З молоденькою Галею не мають іще так дуже чого спішити ся,