гадаю, що шкода псувати ориґіналу. Радше я сховаю собі на памятку, бо він своєю формою і змістом дуже промовляє минї до серця і наводить милий спомин“.
Такий оборот справи став для Галї солодший від слави і імени талановитої поетки. Вимазала ***, а вписала натомість „Андрія“. Пізнїйше видав ся їй заголовок за сухий і за мало поетичний, тож затримала брулїон у себе, переписала твір на чисто, додала титул: „До мого Андрійка“ і дала йому сховати.
Ученими диспутами і переконуючими арґументами з'єднав собі Андрій у Галї довірє і славу мудрого чоловіка. А нїчого їй так не імпонувало з його викладів, як слухати дїєприкметників часу минувшого з окінченєм на вши“ із уст її дорогого професора клясичної фільольоґії. Цїлий свій вік якось не уживала тої вдячної форми, а від коли наслухала ся її від Андрія, стала поволи навикати до неї, а далї й сама відчула таку потребу послугувати ся нею, як би не знала інакшого способу — висловити свою думку.
Осьмілена до решти ученими виводами свого Андрійка та його зрілими поглядами, що рішали і найбільше замотані квестії та вносили неодночільне зерно у скарбівню її дотеперішнього знаня, Галя зважила ся порішити ще одну пекучу квестію та розвіяти свою остатню журбу і запитала:
— Взявши на увагу форму і розмір иньших носів, яких усякий досьвідний чоловік, надививши ся на людий, чимало бачив по сьвітї і прирівнявши довготу тих носів до довготи мого носа і розсудивши те питанє основно, а безсторонно прошу минї сказати, чи то правда, що у мене ніс епіскопський?
А він хотїв дати доказ фахового знавця в таких справах. — Нахилив ся, щоби своїми
