сько — чесне слово — не пересадна назва. Вона могла би сьміло позувати до картини Божої Матери. Є навіть неначе сьвята. Сентіментальні оченята. О! справдїшні чари… Мушу познайомити ся з нею… Шкода, що вона не брунетка. Була би первовзором безвинно каючого ся єства. Хоча… тодї ледво, чи подобала би ся минї. Не люблю чорнявок. Бож мене самого називають — круком. А тут контраст конечний… Зрештою — за що мала би покутувати ся божа душа? Було би се просто несправедливістю — гріхом. Вона невинна. Сповідь її непорочного серця була би зовсїм злишна. Чи може мати гріх на душі людина з таким чарівним профілем? Е — не до річи плету… Досить із мене вистави на нинї. Одним словом — чудесна дївчина!…
|
|
Вже сема година, а той дурень іще не відкриває вистави. До другої по півночи я не спав; до третьої снив ся минї її профіль; відтак я збудив ся, вижидаючи у мріях досьвітку. Мурцьо казав, що я говорив щось крізь сон. Муркотїв цїлий ранок, що не даю йому спати по ночах. Вередував і відказував на мене, що навіть у снї ходжу по виставах живих картин. Але… що́ мене Мурцьо обходить? Може випровадити ся, коли зле йому мешкати зі мною. Нелюдяний вередун — реалїст — математик завіяний. Я не бороню йому вишукувати льоґаритми на сїм місць десяточних, то най він не боронить минї зітхати через сон і маячити. Дурачина… Називав мене мрійником, фантастом, варятом… Чому той заспаний блазен не приносить уже раз ключів? Глупо минї чекати.
Ну — всеж таки раз. А! ось і моя мрія!… Не запримітив я вчора, що вона не має у волосю діядему. Була би чаруюча… діядем у білявих косах. Нї. Рішучо — так лїпше. Зрештою — не
