люблю — не терплю діядему. Ах! коси мої золоті — коби ви були моїми! А ті звої васильків, із якою фантазією і смаком ослонюють її виски — принадно закривають кручками її вушко з маленькою діяментовою сережкою. Коли-би не була так поважно вітхнена, я назвав би ті звої — „гунцвотками“. А так було би трівяльно профанувати таким словом золоті кучерики сьвятої істоти. Ідеальна дївчина!
|
|
Я бачив її вчора в театрі. Для певности, чи — зрештою — сам не знаю, для чого — я вговорив Мурця, що пішов зі мною. Ми сидїли проти себе. Вона приглядала ся публицї крізь льорнетку, хоч саля — така маленька була, що видно на скрізь цїлий театр. А найбільше льорнетувала нас. Мурцьо нахмурив ся і не підводив очий від землї. Мене сей флїрт осьмілив. Я пішов до її льожі. Вона така весела, — ґенїй вітхненя. Бовван той фотоґраф — лихі знимки. Картина не заступить живої природи — не віддав як слїд душі і вдачі особи. Чудна дївчина — нема гарнїйшої під сонцем. А така маленька ростом, як фіґа. Може ще й нинї піду на відвідини. Дуже хвалю собі конструкцію льож у тутешнім театрі, що кожда про себе не творить окремого сальону. Можна заблудити і сїсти, де хто хоче. Сьвятила би ся нїмецька Gemütlichkeit… Я формально дурію…
|
|
Зветь ся Марґарета. Ґретхен — як се мельодійно звучить. Її тїтка лишала нас кілька разів самих у кімнатї. Людяна і чесна душа та тета, лиш на одно око трошки не довиджує. То вода на мій млин. Ми були самі одні… можна було дещо, але… годї… — перша візита. Не до річи пишу… Я залюбив ся на смерть. І вона сильно заінтересована мною. Говорила минї, що не
