Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

візиту. Гм… Чесне слово, що минї сьмішно з цїлої афери. Все був я комічний зі своєю заздрістю. Мурцьо доказує навіть, що всї залюблені то варяти, бо любов — то психічна хороба. Ну — він певно в нїкім не любив ся і не любить ся, бо сам поганий і чорний, як ніч. Правда, він нераз має рацію — бо й здоровійше думає за мене — але я йому в очи нїколи не признаю правди. Не люблю його за той скептицизм. Я — правда — трохи горячка. Цїлу подїю я готов трактувати з комічного боку. Добре бодай, що нинї я не ходив до Марґаретки. За горяча я готов був виправити хрію. А так… я майже певний, що він не цїлував її. Вона гадаю би — не… теє… Зрештою знаю, що вона любить мене. Отже наколиб я був сказав, про що підозріваю її, була би бідна розплакала ся. Ну тай великий страх, що їхала з кимось там другим? То я лише такий палкий і самолюб, чи як би се назвати. Бо що не цїлували ся, то більше як певно. А може то був її брат, що мав сими днями приїхати до її тїтки? Вона минї раз якось згадувала про се.

Ет, дїтвак із мене… Маю трохи катар і горячку. Маячу мов крізь сон… Марґаретко, серце, житє моє любе, прости минї!

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

Я був у неї. Не застав нїкого дома. Слузжниця казала, що виїхали обоє з паничем на роверах. — Який панич? — питаю. — Паннунцин брат — каже минї. — Я охолонув із першої горячки заздрости і підозріня. Хвильку посидїв я в її кімнатї. На столї найшов я її памятник і не надумуючи ся довго, вписав у нього ось таку поетичну дурницю:

Mädchen seh'n und nicht küssen
Heisst im Bach steh'n und Durst büssen