Покінчивши свої академічні студії, приїхав я до дому. Були се мої останнї ферії студентські. Мене не чекали вже нїякі екзамени, поправки, доповненя, кольоквії нї риґорози, то й голова була у мене свобіднїйша від усякої журби і студентських клопотів.
Тато називали мене з гордістю „паном доктором“, а мама навіть a priori — паном меценасом. Сей останнїй титул властиво минї правно не належав ся, але було в нїм щось трошки правди, а ще більше… надїї.
Я мав іще лиш відбути військову службу як „доброволець“ — хоч до того не було у мене нї дрібки доброї волї, нї охоти — а по роцї… жити вже на своїм хлїбі самостійним житєм.
І добре минї було на тих феріях. По стільколїтнїй абсорбуючій науцї я справдї відпочивав. Здалека від великоміського шуму і руху я жив якимось спокійним житєм на селї, брав ся деколи за звичайну фізичну роботу, і вона досить пособляла струдженому умови й замореній моїй вдачі. Молодечі дикі пристрасти неначе засипляли в моїм орґанїзмі. Я вставав раненько скоро сьвіт, купав ся у Днїстрі, і проводив відтак цїлий день звичайно у полї, возив сїно, снопи або таки без
