Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

більше як господар не дуже ласкаво відносив ся до своїх слуг і наємників. Тим то й поводили ся вони зі мною здержано і зовсїм не по дружньому. І минї було з тим дуже нїяково, бо невдачу моїх безінтересовних плянів і брак симпатії у людий я відчував аж надто виразно. Я-ж зовсЇм не хотїв і не міг бути наставником над ними.

Мене не брала ся вже нїяка робота. „Відпочиваючи“ творив я сам для себе катеґорію тих людий-дармоїдів, що то перебуваючи у містї, тужать за селом, а як приїдуть на село, то скучають за містом. І тут їм зле і там недобре: на сонцї за горячо, в холодї за зимно. „Віддиху“ на селї заживають сим способом, що одягають ся не так церемонно, як у містї і сьміють ся в кулак із тих людий, що годують їх своїм сїльським хлїбом. І такі пани не загріють нїде довго місця, бо нїяке дїло їм не по нутру. Через лїто нудять ся самі собою, а як прийдеть ся від'їздити з села, жалують, що ферії для них уже скінчили ся. І хиба стілько їх цїлої роботи, що лежати в горячу днину на череві у тїни і з надмірної утоми у траву пчихати, тай то коби ще при таких клопотах не напитати собі на вогкій землї панської фебри або не привезти до міста модної інфлюенци.

І роздумуючи про таке аристократичне лїниство, я нерад був сам із себе, як пережитий прихильник завчасного песимізму. Минї опротивів мій докторський титул і назва псевдо-інтелїґента, що з власної волї покарав себе неповним богацтвом накиненого знаня. Та немудра „вченість“ завертала минї голову, мотала розум, палила мій мозок і переносила мене у якийсь иньший сьвіт, відмежений стїною від природного, хоч і не розкішного сьвіта — житя на селї, де я зріс, бавив ся дитиною, плакав і сьміяв ся деколи крізь сльози.