минї, що треба вже упасти досить низько, щоби не спочувати страдаючій людинї, будучи ще до того „осьвіченим чоловіком“!
Але такі думки находили на мене дуже, а дуже рідко. Я просто звав їх неприродними, або гадав, що мушу бути хорий, коли щось таке зайве й недоладне снуєть ся минї по голові. І яканебудь чудацька думка могла скривити нездорову мою вдачу, якенебудь сильнїйше вражінє — потрясти моїм орґанїзмом. Я відчував се дуже виразно та вистерігав ся найменшого потрясненя нервів.
Ось так жило ся менї дома… траченє часу й „барашкованє“, що зветь ся „відпочинком“.
Часом самі мама наглядали, щоб я при „роботї“ не дуже мучив ся. Ходжу, бувало, по садї, обзираю яблока на вершку проти сонця або що, — вже кличуть мене мама до сьвітлицї на друге снїданє. Звичайно ладили менї найлїпші присмачки, такі, що́ я люблю.
— Їдж — казали — сину. Вже не довго; — там тобі такого не дадуть…
Погладили мене по голові і знов відходили до пекарнї… А менї ті ласощі чогось не лїзли в горло. Якесь дивне розумованє приходило тодї до голови: чому то воно так дивно якось… я відпочиваю по кождоразовій розривцї і кілька разів на день готов заїдати своє „друге“ снїданє. А бідна Марійка — сам не знаю, чому я називав її бідною — робить і робить від досьвітку до пізної ночи, а їсть лишень три рази денно, хиба часом ще дещо коло кухнї оближе. Може вона й голодна, а не має перед ким пожалувати ся.
Тодї я готов був — теоретично дїлити з нею останнїй шматок хлїба. Але зараз потім приходило що иньше практичне на думку:… Вона вже навикла до такоого ладу, бо й не була би стільки лїт за наймичку, як би їй зле було у нас. Таж
