Цю сторінку схвалено
Отсей шматок дороги…
— На кого так чекаєш?
— Нї на кого, так собі стою.
— То позволиш, що й я стану собі коло тебе. Може у двійку не так скучно буде нам стрічати прохожих.
— Про мене, стій, як хочеш.
Надійшла…
— То може ради сеї богинї чекаємо?
— Може…
— Гм… — І товариш змірив її оком знавця.
— Ну, як тобі подобаєть ся?
— Шкода заходу!
— А мене, бачиш, починає інтересувати сей „бакфіш“.
— Добрий минї бакфіш… Вона сама була би нерада з твого перестарілого комплїменту. Анахронїзм!
— Тихо будь, може дочути…
— Тим лїпше для нас. Ти мабуть не знаєш ся на панночках. Приглянь ся лїпше! Завчасно зівяла квітка…
— Може грудна недуга, коли така… блїда.
— Нї, скорше звісна дївоча слабість.
— Все одно. Прощай! не маю часу.
