Покинув „старого практика“, а сам поспішив слїдом за нею. Не легка студія… Може правда, що не дуже гарна, не елєґантна, не кокета… Та чогось бажаєть ся бігти за нею. Її простота, скромність цїкавить його. Жалібний одяг… чорна сукня, парасолька, капелюх овитий шовковою крепою — стільки й цїлої драперії. Сумний воаль спинаєть ся довкола голови і пнеть ся по пружинах, як дроти від елєктричного трамваю. Вимушена прикраса дамської моди виглядає якось убого і надзвичайно сумно. До цїлости костюму ладнаєть ся і по става дївчини: струнка і якби зломана стать, снїде і може схороване, привяле завчасно лице з великими, пригаслими очима. В руках несла завиті у трубку ноти. Якби умучена ступала поволи, без неприродної, нераз сьмішної ґрації. Крок за кроком іде й він за нею, тихо, неначе на пальцях, щоб не наполохати її або не прогнївати.
Дійшла до каменицї. Заки увійшла у браму, оглянула ся машинально і їх погляди стрінули ся з-далека. Як-би несьмілий і наполоханий студент відчув повагу дївочих очий і зняв капелюх. Відкивнула легко головою і таким самим повагом увійшла в двері партерової кімнати.
Стало ся! треба було далї вести розпочате дивним способом знайомство, щоб не осьмішити себе, не представити ся недорослим новиком в оклепаній штуцї флїртованя і широко розповсюдненій манїї — переслїдувати дївчата методою невинного — поки-що — маневру.
|
|
— Даруйте, прошу, моїй сьмілости і позвольте провожати вас отсей шматок дороги…
— Спасибі, коли ласкаві. Я запримітила вже не від нинї, що ждете на когось на нашій улицї що-дня о першій годинї. Вертаю о тій порі з лєкції, тож мусїла бачити вас.
