— Чи може не по душі вам моя нечемність? може гордите моєю навязливістю?
— Зовсїм нї. Не бою ся тих небезпечних мужчин.
— Спасибі за довірє!
— Лишень сьмію звернути вашу увагу, що той ваш товариш часом не дуже чемно поводить ся на улицї. Належить мабуть до тих модних дон-жуанів, у яких погляд очий знаменує лишень силу, певність себе, а навіть — зачіпку. Ну, та ви знаєте його лїпше від мене, отже можете сказати йому, що я не чутка на вплив маґнетизуючих очий. Коли йому не по нутру чи моя жалоба, чи що иньшого, то порадьте йому, най перестане інтересувати ся мною, а свої саркастичні уваги най відложить на пізнїйше і не виповідає їх за голосно.
Дуже засоромив ся за свого товариша. Його питоменна стратеґічна система у здобуваню жіночих сердець видалась тепер йому просто неприличною. Колись одобряв він її, але сам не наслїдував. „Заки кинеш ся здобувати, зроби ся сам у перед небезпечним для своєї жертви, а там… уже лекше поконаєш, хоч-би лиш тероризуючим поглядом“ — нї! се навіть брутально! І від сорому не сьмів підвести очий на свою товаришку.
— Не паленїйте, добродїю. Мій докір вас зовсїм не дотикає. Я умію читати з очий людинї, а крім того дочула вчера деякі злобні недомовки на мою адресу. У музикальних людий часом бистрий слух.
— Справдї, я вже досить відпокутував за своє перше зближенє до вас.
— Ще раз повторюю, що не вас дотикають мої слова. Я мушу виговорити ся, бо… бачите, обиджати дївчину прилюдно — се на мою думку що-найменше нечемно, а може й нечесно з боку… джентельмена, за якого певно хотїв би уходити
