Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ваш товариш. Най люди не пробують користати з того, що ходжу сама улицею. Я помітую товариством того, кого я про се не просила…

— Значить ся і моїм? — спитав незручно.

— Нї, але… хоч ви не обовязані слухати моїх жалїв, скажу вам, що у мене нема матери, котра провадила би мене з лєкції і на лєкцію.

У її голосї не чути було попереднього гнїву, а остатні слова вимовила з видимим жалем.

— Коли ласкаві зробити минї честь, то позвольте, що сьмію предложити вам своє товариство, хоч би й кождого дня…

— Спасибі', прощайте! Тут я мешкаю.

Склонив ся і відійшов, як змитий. Почув себе якось дивно засоромленим, навіть обидженим. Тілько наслухав ся ганьби на свого товариша, а властиво на всїх мужчин. Бо й чому-ж він мав би бути лїпший від них в очах сеї гордої панночки?

Та небавом порозумів інакше гострі слова обидженої душі. Він жалував її і признавав, що вона має повне право лаяти тих влїзливцїв, що безборонним дївчатам не дають спокійно дороги перейти. Готов був сам вступити ся за честь дївчини, нараженої на поругу і всякі пригоди, та послужити обидженій сиротї щиро, як… товариш, опікун, добродїй, як добрий брат. Поважав її за сьмілу оборону, висказану, що правда, лиш по-за очи обидника. Бо зачіпати по дорозї сироту, се… чей-же погано. Дуже погано і… зовсїм не по джентельменськи.

І те сирітство гордої дївчини зробило ся в його очах великим богацтвом та імпонуючою повагою.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

З тої пори вида́ли ся обоє що дня по першій годинї з полудня. Вона у чорнім одязї з нотами в руках вертала з лєкції. Вїн скромно, але