зі смаком одягнений, з елєґантною палицею в руцї, з маленькою вязаночкою сезонових цьвітів у бутонєрцї від сурдута, вижидав її на розї улицї, щоби відпровадити до дому… отсей короткий шматок дороги.
Вели з собою живу, невимушену і досить довірочну розмову, поважно і без конвенціональних прикрас пустої шармантерії, і привикли одно до одного, як добрі знайомі, зжили ся, як брат із сестрою. Зи милою розмовою розвівав ся її недавний смуток і вона, здавало ся, веселїйшала і відживала, як відживає зморожений цьвіток після лютої студїни. А він залюбки виповнював свій обовязок опікуна й товариша, розважав її сирітські сльози, розганяв її тугу і здавало ся, що бачить і чує, як від веселїйших слів і нїжних його пестощів тане печаль дївочого серця. І жило ся їм так добре, що може й жаль було би розставати ся. Він готов був вистоювати нераз годинами перед домом, звідки виходила вона по лєкції. Вона не опізнювала ся нї на хвилину. Приходила на умовлене місце саме о першій годинї з полудня. І знов витали себе по давньому і разом ішли обоє… отсей недалекий шматок дороги.
Так минав день по дневи. Уже й весна настала: все, що́ живе, обновляло ся. І він чекав, коли вже раз скінчить ся її „дївоча недуга“, а її блїде, зівяле личко набере живої краски.
Уже й жалоба її минула, а вона й досї не скидала чорної сукнї. І вона і люди навикли до її сумного одягу.
Небавом мав відбути ся концерт заходом кружка молодої громади, до якої він належав. Комітет поручив своїм членам, аби „постарали ся“ о яку панночку до гри на фортепянї.
Він хотїв порозуміти ся в перед із нею що до того.
Сказала коротко „нї“.
