закашляла ся. Пристанула хвилину і протягнула до нього свою руку. Подав їй рамя і запровадив до брами.
— Спасибі', я вже здорова. Я часто дістаю такі напади кашлю, але ви… не дивуйте ся…
І на його прощанє усьміхнула ся сумовито.
— — — — Небавом довело ся йому виїздити з міста на кілька недїль на село.
— Їдете? — запитала — на довго?
— Буду старати ся полагодити свої орудки за дві недїлї або навіть скорше.
— Чого-ж ви хочете так борзо втїкати з дому? А є у вас мати?
— Лишіть ся довше дома! Се дуже гарна річ мати маму! — сказала з дивним якимсь жалем.
І попрощали ся.
|
|
Ще перед двома недїлями повернув назад у го́род. На дворі вже таки добре пахло весною. По садах цвили вчасні рожі. Добув букет білих рож і пішов просто під вікно її сальону.
Крізь відчинене вікно долїтали звуки фортепяна. Грала якусь сумну пісню і слабоньким голосом співала. Тужливі акорди якось дивно зливали ся з веселою атмосферою ярої весни.
Слухав довго, поки не урвали ся останнї акорди мельодії. Тодї вкинув рожі через вікно.
Панночка схопила ся від фортепяна і підбігла до вікна. Подала йому руку і зрадїла очивидно своїм гостем.
— Спасибі', що навідали ся! Дуже довго вас не було. Я й перестала була ходити на лєкції. Не було кому провожати мене… отсей короткий шматок дороги.
