Я був тодї дома на селї. Тай дивно якось жило ся минї того року на феріях. Я переживав за той час усї вражіня, яких набрав ся протягом кількох років, — а вони бурили в минї всї молодечі почуваня, розкривали перед моїми очима лябіринт усяких теорій та житєвих питань, викликували в моїй душі борню — ставляли перед очи зеркало вивченого на прихапци, ще не перетравленого знаня. Цїлий ряд питань бурив у минї механїзм приспаного розумованя, а за своїми думками я починав пізнавати себе і скриті прояви своєї індивідуальности. Довкола мене був зовсїм не той сьвіт, про який писали фільософи і дослїдники природи, моя вдача більше нахиляла ся до сухих теорій — а з того хаосу мав я здобути собі цїлу гурму рецепт — приладнати до них своє будуче житє — сотворити собі сферу своїх ідеалів, уформувати свій питомий сьвітогляд. У житю вражливої людини — се дуже важний і небезпечний період часу. З лябіринту мрачних дороговка́зів житя — я опинив ся на розпуттї теорії і практики — альтруїзму та еґоїзму — ідеальної поезії у сфері рожевої уяви і грубої прози в умовах реального житя.
