Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

хвилину. Та коли оден коник із одною ще цїлою ногою вирвав ся минї з пальцїв, скочив у траву і заспівав, я вже не шукав у друге веселого збиточника, якого я сам, для свого дикого спорту, зробив інвалїдом на цїле його житє. Тай більше має він права журити ся своїм калїцтвом, чим ми — бо й житє його не таке довге, як наше, і мабуть багато веселїйше. І… сам собі дивував ся я, звідки набрало ся у мене такого нїжного чутя, і дурного милосердя для довгоногого цьвіркуна. Та я ще довго стояв на однім місци і слухав піснї вольного співака. Я хотїв відгадати, чи в його голові є лиш подяка Богови за те, що минула його смерть із рук дикого рибака, чи може… він піснею кпив собі з моєї незручности, а в такім разі — мене було би відійшло хвилеве милосердє і я строго був би покарав хитрого орфея…

Але… по тім випадку відійшла минї охота — збирати коників. Зрештою кілька з них товкло ся у моїй коробцї, якби хотїли вилїзти на волю і я що хвилї покалатував коробочкою сюди й туди, аби їх заголомшити — та аби сидїли тихо, то й… досить із мене.

Я вишукав собі годяще місце між маленькими корчиками лозів над берегом і там сїв ловити рибу.

Так тут якось гарно, що й, мовляв, не жаль відітхнути повною грудю. Минї за плечима бренїли коники у зеленім вівсї і нїби аж просили ся, щоби їх ловити. В ногах минї сїв наш Треф і висолопивши язик від спеки частував мене що хвилї своїми залицянями, а навіть поцїлунками.

— Марш, Треф, марш! — сказав я йому потихо — щоб не сполошити риби і відтручуючи його від себе — звернув цїлу увагу на тихе зеркало ріки. Пес обернув ся і сїв спокійно минї при боцї.

Я добув із кишенї вудку, привязав її оден конець до вудила, попробував, чи поплавець не