дивний осел нїс під пахою велику купу книжок, на котрих виднїли написи: Математика, Латина, Грека, Учебник денунцияциї… Цїла кляса засьміяла ся.
Не приглядаючись рисункови близше, Греблянський кинув зошитом Демидови в очи.
— Ну — каже — підпиши ся сам під тим рисунком, щоби кождий знав, хто се. Я тобі кажу наперед, що до матури не долїзеш. Шезай менї з очий!
Демидів підняв зошит з підлоги, вернув зі спущеною головою в лавку, сїв, розгорнув зошит перед собою і майже несьвідомо став олівцем мазати на чистій картцї. Рівночасно думав про наслїдки злої ноти і поводив олівцем, зпід котрого за хвилю явив ся рисунок дерева, одного, другого, далї хрест при дорозї, горб якийсь, схід сонця, пастух — все те тілько в головних начертах. Демидів не дивив ся, як єго товариш поясняв гладко всї три випадки трансформациї координат, тілько щораз більшу увагу звертав на те, що рисував. Вкінци все те перечеркнув навхрест та замкнув зошит. З мимовільним страхом підняв очи на таблицю, сховав ся незначно за плечі товариша, що́ сидїв перед ним, і слїдив за рухами ученика, котрий, недовго думаючи, писав формулку за формулкою, з чого Льоґаритм був очевидно рад. Демидів дивив ся на таблицю і зовсїм не міг зрозуміти, яким чином
хоч се було для всїх таке зрозуміле. Прибитий, сумний, утомлений по невиспаній ночи, немов без духа просидїв Демидів до кінця години і аж лекше відітхнув, коли сторож задзвонив на девяту годину.
Професор вийшов з кляси, а Демидів опер голову на лавцї і немов зібрав ся спати. Сусїд мав якесь дїло до него, та він тілько махнув рукою і не відпо-
