не ставало, мов би думати не вміли. Що ви робили попередними лїтами?… Адже тема була не така трудна і не така невдячна: „Нагинай дерево за молоду, коли хочеш, щоби просто росло; учи дитину змалку, коли хочеш, щоби з неї вийшов характерний і розумний чоловік“. Чи ви того не можете зрозуміти?… Демидів!
Демидів підняв ся зі свого місця.
— Мушу тобі прилюдно сказати похвалу. Твоя задача найгарнїйша, найлучше оброблена. Сьмілі думки висказав ти… Я нїколи не жадаю від вас — звернув ся професор знов до учеників — щоб ви вміли тілько iurare in verba magistri, а не мали своїх думок. На те ви вже старші ученики, щоби й свою думку мали і сьміло виповідали… Чому ти, Демидів, не віриш тим „огородникам“, що́ беруть ся дерево нагинати? Ану, прочитай свою задачу в голос.
Демидів став читати. У вступі задачі писав про народну фільозофію в приповідках, котрі досить часто висказують взглядну правду, а то інодї й з етикою не в згодї. Перейшовши до теми, описав з іронїєю огородників таких, що́ як стануть нагинати деревину, то й зломлять звичайно. Буває дуже часто: ті, що́ беруть ся нагинати других, самі не ростуть „просто“, отже й не повинні дивувати ся, коли молоді люди не раз противлять ся їм. Відтак пояснив, як розуміє „нагинанє“, чи воно часом не шкодить деревинї, коли воно потрібне, і хто взагалї нагинає деревину. Не лиш огородники, але й обставини. Взявши приклад зі знаного собі студентського житя, розповів, як перше всього недостаток, брак опіки, прикладу, сердечности, нагинають хлопця так, що з него виростає зовсїм не те, чого собі злучайні керманичі єго вихованя бажали.
