Сторінка:Осип Маковей. Весняні бурі. 1895.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

так навів професор богато прикладів з житя, то веселих то сумних, щоби ученикам вияснити понятє чести і совісти.

Ученики, кромі кількох, слухали незвичайно уважно сеї бесїди. Демидів чув ся піднесеним на души, забув докори Льоґаритма і розважав добре слова педаґоґа. Година науки минула так скоро, що ученики і не замітили.

Коли Дубровський вийшов з кляси, Демидів взяв Лужицького під вікно і спитав тихо:

— Ти читав „Ідею“?

— Нї. Що се таке?

— Дуже цїкава книжка; всю віру нївечить зовсїм.

— А ти Дрепера читав?

— Нї. Маєш може у себе?

— Маю. Дам тобі.

— Знаєш, Володку, — говорив Демидів до товариша — коли так собі розважаю все, бачу, що не можу бути сьвящеником. А менї здавало ся, що нїчим иньшим не буду. Родичі все казали…

— Ну, звичайно, твої родичі не розуміють, як то прикро грати комедию через цїле житє, продавати за хлїб свої пересьвідченя.

— Що за дивні річи в сїй „Ідеї“! Так тебе рішучо пересьвідчує, так руйнує все те, в що ти доси вірив!… А таки годї зараз з тим всїм погодити ся… Автор там і каже на вступі, що незвичайно трудно освободити свій ум, коли віра загорнула в свою сїтку всї понятя чоловіка і чутя. Нещасний лякає ся перед кождим роз'яснюючим промінем. Хто вірить, не повинен нїколи питати ся, длячого? А ту наука поступила, помильні основи падуть, чоловік бє ся з думками, не знає, за ким іти, чи за розумом, чи за