Підчас концерту були двері комнати замкнені на ключ і вікна також мимо задухи не отвирали ся, щоби сьпіву не було дуже чути на улицю. Шевченко у великій кучмі на голові дивив ся з портрету своїми розумними очима на зібраних та немов рухав своїми великими вусами, мабуть тому, що усьміхав ся.
По концертї почалась діскусия над вступною промовою і над відчитом. Кождий майже з товаришів виясняв, як треба розуміти Шевченка. Діскусия перейшла небавом на поле релїґії і ту настала суперечка, в котрій товариші старали ся переговорити один другого. Відтак виринула справа социялїзму, котра здавала ся всїм зовсїм ясною, далї появились теориї Дарвіна — і все то зворушало уми молодечі. Спершу один говорив, а другі слухали, але при кінци потворили ся малі ґрупи, котрі між собою спорили, переконували себе та воювали преріжними доказами. Зачуті або прочитані гасла побивали зовсїм неочитаних та недосьвідних, котрі небавом замовкали, пересьвідчені о своїй наівности…
На однім ліжку сидїли Демидів, єго приятель Лужицький і новий член „Кружка“, Білий. Білий дивував обох своїми сьміло висказуваними гадками, так що Демидів нераз спиняв єго і жадав доказів. Новий член обурював ся, що єго не розуміють, і сипав шумні фрази, котрі вкінци надоїли й Лужицькому і він назвав їх бляґою. Зійшли на справу віри і ту вже оба приятелї вичитаними арґументами побили Білого, котрий богато річий не розумів. Амбіция бувшого вихованця інститутського заставила єго нараз перекинути ся у ворога безвіря, бо зміркував, що лише таким способом буде рівно сильним противником. Демидова і Лужицького се обурювало, назвали єго просто дурнем і стали доказувати, що люди силу природи звуть Бо-
