чим скорше до товаришів, у котрих сходив ся „Кружок“, а відтак всї три розбігли ся до иньших членів. Не минули ще дві години, а кількасот книжок з біблїотеки „Кружка“ розбрились по цїлім містї; їх місце в шафі біблїотечній заняла одежа наляканих господарів хати. Всїх членів „Кружка“ напав великий страх. Лужицький і Демидів, а найбільше Білий, зійшовшись, нарікали на неосторожність та дивували ся, хто би то міг донести дирекциї ґімназиї.
— Що-ж ми злого зробили? — дивував ся Демидів, стоячи з товаришами під вікном в клясї.
— Га! — казав Білий з якоюсь таємною міною на лици — ти знаєш, се було тайне товариство, що ширило социялїзм і атеїзм, а то не всїм подобає ся…
Але дві пополудневі години шкільні минули спокійно, директор не кликав винуватих. Дивувало се членів тайного „Кружка“, і тїшило і непокоїло. Демидів застановляв ся довго над можливими наслїдками слїдства і страх, що дирекция дізнає ся про єго вольнодумні бесїди та про опущенє сповіди, не давав єму анї робити анї спати. У него була вже на совісти одна провина, а іменно він читав раз повість підчас екзорти, за що відсидїв три години в карцері, отже тепер нові, ще більші провини гризли єго, бо могли мати для него немилі наслїдки. Потїшав себе тим, що чей професори простять єму, бо хоч він був лихий математик, але все-ж числив ся до учеників лучших, а декотрі професори, то навіть очевидно любили єго, от як Дубровський, що майже нїколи не питав єго устно, тілько судив після задач. Для сих професорів Демидів працював радо; до одного Греблянського
