На ратуші вибила вже друга година по півночи, а в мешканю сторожа міської школи на передмістю столицї все ще не погасало маленьке сьвітло, котре можна було бачити й з улицї. У просторій комнатї сторожа, що сам із жінкою і дїтьми спав у кухнї, спочивало на простих деревляних і зелїзних ліжках пять учеників. Шестий комірник, ученик семої кляси ґімназияльної, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна, однак не спав, тілько при сьвічцї, прилїпленій до вершка ноги зелїзного ліжка, читав уважно останні картки грубої книжки, що звала ся „Ідея“. З незвичайною напругою дочитував Демидів книжку. На його змарнїлім лици знати було ненаситну цїкавість; зїницї втомлених очий пробігали скоренько стрічку за стрічкою, зупинюючись довшу хвилину над декотрими гадками.
Остатна сторона! Минає кілька хвилин і Демидів кладе зложену книжку під подушку, гасить сьвічку, поправляє подушку під головою і покривало на собі — і перше всього
