Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/171

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка не потребує вичитки

Вся остання сила моєї свідомости, вся моя душа при моїй дружині з сином.

Вони обоє так близько коло мене й так далеко!

Небо й землю порушу огнем моєї душі, моїм благанням, моїм болем і сльозами!

Я спасу, я мушу спасти від смерти дружину й сина.

О, Боже!

Іскри співчуття до твоїх дітей на землі!...

Зглянься наді мною!....

Не благаю у тебе чуда… ні ласки.

Дай мені тільки трошки сили… хай я зайду до них…

Глянь, Боже… на круків!

Ти їх сотворив.

Вони зловіщі… жорстокі створіння…

Ти дбаєш про них!...

Над моєю головою два круки…

Вони віддаляються від себе!...

Глянь: вони вже коло себе…

Вони радіють… так легко можуть прилинути до себе!...

Чому, Боже, даєш крукам таке щастя?...

А людей… кидаєш у найглибшу прірву болю… розпуки?...