Ця сторінка не потребує вичитки
Любі мої приятелі!
Обізвіться бодай одним словом до мене!«
Всі мої товариші сидять, мов камяні статуї й мовчать.
|
Я прилізаю до кожного з них окремо й буджу, термошу їх.
Але вони мовчать.
|
Я стаю товкти головою об замерзлу землю.
|
Серед грохоту, гомону, реву і клекотіння природи щось несамовитно зареготалося в безодні і на хвилю все стало притихати.
|
Нагло чую голос наче зпід залізного віка домовини:
»Ми всі — прокляті.«
Сабо.
Я глянув на нього.
Його наскрізь посиніле обличча і його широко отворені очі й уста остають нерухомі і вперлися в мене, як якесь невимовне страхіття і проклін усього буття.