Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Коли одна людина гляне в лице другій, здрігається.

Відвертається з жахом, а тремтячі уста шепчуть:

»Смерть«....

Лиш деякі сліпі люде не видять смерти в обличчах других.

І не мають утомлені очі людей на чому спертися ні на чім одпочити.

Шукають неба.

Та неба немає.

Тільки байдужа і скамяніла гроза чорних хмар наче посилає їм лиш одну думку:

»Смерть«.

Очі відвертаються від неба і блукають по безкрайому морі сірих хмар над безоднями.

А те море бездонно сумне, безмежно безнадійне.

І очі людей ховаються ще глибше в ямах і замикаються.

І шукають у замученій душі світла.

Але й душа окута, мов цвинтарним муром, сумом ночі й холодом смерти.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

І тоді остання життєва сила, остання туга розбиває кайдани дійсности.