Сторінка:Островський - Хома Дубило.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сухі гилки й підтримував огонь. До нього обережно підійшов таємничий парубок і торкнувся його ліктя.

— Дідусю, хотів би з вами побалакати.

Дід глянув на нього запитуюче:

— А що?

— Ходіть, розкажу…

Відійшли від огня й втонули у нічній тіні.

— Дідусю, — почав парубок, — ви багато бачили на свойому життю, тому слово ваше мудре. Ось скажіть мені, щоб ви зробили у такому випадку… В одному селі жили селяне, мали єдиного сина, любили його як душу і мріяли про його щастя. Й те щастя було близько. Полюбив парубок дівчину, гарну, як зірка, й одружився з нею. А на другий же день пан забрав її до себе… до услуги… бо вона давно йому подобалася, а жінки в нього не було. Взяв тай осоромив її. Чоловіка ж казав батогами висікти на гумні… Не стерпів той та побив пана, а сам утік. Пан за це висік його батька та так висік, що старий помер… Ось і скажіть, що тепер робити цьому парубкові? де шукати правди та суду?

— Е-хе-хе, — зітхнув дід, — де шукати? Хіба ж тільки у небі, або у степу…

Парубок насторожився.

— У степу?

— Еге, тільки там… Бо тут піймають, вернуть до пана, а далі — звісно що…

Парубок замислився. В голові промайнули малюнки степу, про який оповідала йому мати, а в ухах бреніли звуки пісні старої Перепеличихи:

Бо як підеш на Вкраїну,
Не побачу тебе, сину…

Боляче щось стиснуло серце, але парубок переміг біль.