Перейти до вмісту

Сторінка:Островський - Хома Дубило.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Так, так, бормотав Перепелиця, — тому й хочеться щось таке зробити, щоб аж…


II.

Скрипка то нила, то сміялася крізь сльози. Зато бубен відбивав свої звуки весело й з запалом, наче хотів звернути на себе увагу цілого світу. И звуки його неслися далеко-далеко, за село, за річку, аж ген до самого панського лісу.

Ніч тихо схилилась над землею й заглядала у людські душі своїми холодними зоряними очима.

Від цього темного зору ночі у душі Хомка аж щось боліло. Він непорушно сидів на призьбі, дивився у далечінь темно-аксамитного неба й про щось думав. Але про що — й сам не сказав би. В душі від цих дум щось ворушилось — і боляче й солодко.

Нарешті самітність почала надто тяжко гнитіти його молоду душу. Він вийшов на улицю й пішов у бік шинка. Там у вікнах сяли веселі струмики світу. Біля хати маячили якісь темні сильветки. З дверей виривалися хвилі звуків — сміх, топіт ніг, гомін.

— Весело тут, — промайнуло в голові Хомка.

Він протиснувся у шинок, став на пеньку біля стіни й глянув довкола. Голов було як море! Пів села. Дівчата і хлопці — червоні, як раки. Танцюють, аж земля дріжить, тільки піт витирають. За столами сидять старші. Майже всі пяні, але ще пють, наче хочуть втопити всі свої думки й почуття. Шинкар Борух закручує пейси та весь час сяє від задоволення: бо заробіток великий буде. Його жінка гойдає на руках маленького Йоселка, у такт музики, й теж всміхається.

Нарешті Хомко примітив свого батька. Він сидить з Перепелицею. Обидва пьяні. Ніби смі-