Хлопець замислився.
— А що вони там роблять?
— Що? Козакують. Ловлять рибу, бють звіря, збірають мед та воюють?
— З ким воюють? — здивувався Хомко.
— Або з татарвою, або… — мати забалакала тихше… — на панів нападають та мстяться.
— Значиться — і коні мають, і зброю?…
— Еге-ж, — як звичайно вояки.
Хомко пильно глянув в обличчя матері й в його очах спалахнув огник. Через мить він пригаснув. Хомко опустив вії й спитався:
— А їм не жаль покидати своє село, мати, батька?…
— Жаль, синочку, жаль, особливо, коли є жінка, свої діти… Про це навіть у пісні співається.
Мати заспівала:
Ой не ходи, журавелю,
Тай на озеро пити:
Стережуть тебе ляшойки,
Хочуть тебе вбити.
Як же мені не ходити
Тай на озеро пити,
Коли там моя жінойка,
Маленькії діти…
Мати ще довго оповідала про якогось селянина, що збіг з Холмщини у степи, а потім не витримав та прийшов потайки, щоби побачити своїх. Його схопили, судили, били… Але він, все перетерпів і, побачивши жінку й дітей, знову втік у степи…
Хомко сидів непорушно Не слухав. Бо всі його думки перенеслися у широкі українські степи, де, як вихор, носилися вільні й хоробрі
