Перейти до вмісту

Сторінка:Островський - Хома Дубило.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Хлопець замислився.

— А що вони там роблять?

— Що? Козакують. Ловлять рибу, бють звіря, збірають мед та воюють?

— З ким воюють? — здивувався Хомко.

— Або з татарвою, або… — мати забалакала тихше… — на панів нападають та мстяться.

— Значиться — і коні мають, і зброю?…

— Еге-ж, — як звичайно вояки.

Хомко пильно глянув в обличчя матері й в його очах спалахнув огник. Через мить він пригаснув. Хомко опустив вії й спитався:

— А їм не жаль покидати своє село, мати, батька?…

— Жаль, синочку, жаль, особливо, коли є жінка, свої діти… Про це навіть у пісні співається.

Мати заспівала:

Ой не ходи, журавелю,
Тай на озеро пити:
Стережуть тебе ляшойки,
Хочуть тебе вбити.
Як же мені не ходити
Тай на озеро пити,
Коли там моя жінойка,
Маленькії діти…

Мати ще довго оповідала про якогось селянина, що збіг з Холмщини у степи, а потім не витримав та прийшов потайки, щоби побачити своїх. Його схопили, судили, били… Але він, все перетерпів і, побачивши жінку й дітей, знову втік у степи…

Хомко сидів непорушно  Не слухав. Бо всі його думки перенеслися у широкі українські степи, де, як вихор, носилися вільні й хоробрі