Сторінка:Островський - Хома Дубило.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

козаки, де воювали з татарвою, нападали на панів, сумували по Холмщині й тихенько поверталися до дому, як журавлі на озеро…


III.

Пройшло кілька років.

7 вересня народ з усіх кінців Холмщини йшов та їхав до Холма на свято „Пречистня“.

Насунувся звідкілясь, як чорна свита, теплий осінній вечір.

— А що, може відпочнемо? — голосно гукнув старий дід, що їхав на першому возі, озираючись назад.

— Можна! Гаразд! — відповіло кілька голосів.

Дід загукав на своїх волів і звернув з дороги у ліс. За ним — решта. Росташувалися, запалили огонь. Весело стріляють золоті іскри, гріє полумя; сосновий дим приємно лоскоче у носі.

Через півгодини вже всі богомольці були біля вогню. Весело балакали, оповідали, сміялися. Один тільки парубок, що пристав по дорозі, стояв осторонь під сосною і нічого не говорив.

— А ти чого не смієшся? — кинув дід.

— Сміється той, хто може, — відповів парубок.

— А ти вже не можеш? — засміялася якась молодиця: — старий вже, чи може хто дівчину або жінку вкрав?…

Парубок здрігнувся. Ще далі відійшов від огня.

Розмова продовжувалася. Звичайно, найбільш оповідали про ріжні надужиття панів.

Дорога де-кого втомила. Одні куняли біля огню, другі вже спали на возах. Тільки сивий дід увесь час порався біля своїх волів та збірав