є збудований на таких міцних, непохитних природничо-наукових основах, як се голосять прихильники того світогляду.
Ще скорше, ніж природничо фільософічний матеріялізм Бюхнера й Гекеля стратив у мене кредит економічно-історичний матеріялізм Маркса й Енгельса, або т. зв. матеріялістичне розуміннє історії. Воно полягає на тім, що поезія й мистецтво, наука й фільософія, етика й реліґія, право й політика основуються виключно на економії, що економічний розвиток суспільства — се головний, правдивий зміст людської історії від найдавнійших часів до найновійших, а всьо инше, ціле духове життє людства, се щось побічне, додаткове, се лише „відблеск“ („рефлекс“) економічного життя, а що найбільше його „надбудова“). До сього матеріялістичного розуміння історії, до сього суспільно-економічного матеріялізму, який творить теоретичну основу соціяльної демократії, ставилися у нас, на Україні, дуже критично такі вільнодумці й поступовці, раціоналісти й соціялісти, як Драгоманів і Франко — і длятого не трудно було й мені поставитися критично до сеї справи. Я вчасно зрозумів, що „не одним тільки хлібом живе людина“, що поезія й мистецтво, наука й фільософія, етика і реліґія, право і політика, хоч тісно звязані з економічним життєм суспільства, всеж таки основуються не на економії, але на духових ідейних інтересах і стремліннях людства, та що не в економічному але духовому життю міститься правдивий і основний зміст і змисл вселюдської історії. Історія свідчить, що тисячі людий жили й працювали для ідеї, тисячі терпіли й умирали за ідею в супереч своїм еґоїстичним матеріяльним інтересам, і якраз ті люди творили і творять історію.
Хоч я недовго був правовірним марксістом і скоро відкинув соціяльно-демократичну доґматику, ухвалену на партійних соборах чи то конґресах на підставі обявлення даного Марксом і Енгельсом, то всеж таки ще довгі роки рахував себе соціялістом, бо вірив у безмежний поступ людства та в прийдешній рай на землі, який настане між людьми по заведенню соціялістичного ладу. Довгі літа я думав, що віра в поступ людства й у прийдешній рай на землі повинна зайняти місце реліґії, що віра в людство може заступити віру в Бога, а віра в поступ — віру в безсмертність, що праця для добра людства та його щастя на землі — се найвисший обовязок людини і єї остаточне призначеннє.
Одначе глибша, критична застанова над сими справами приневолила мене змінити сі переконання.
