Бога і одним з важнійших арґументів в обороні реліґії. Одначе сей доказ ex consensu gentium, хоч має свою вагу, всеж таки сам про себе ще не має такої переконуючої сили, яку йому часто придають. І для мене сей арґумент ніколи не був достаточно переконуючий, бо завсігди приводив мені на гадку противний арґумент з порівнання реліґійних вірувань до простонародних казок або до сонних привидів. Атжеж простонародні казки й сонні привиди також є спільним добром усіх народів в усіх краях і в усіх віках, бо все і всюди люди розказували собі й розказують усілякі казки тай усі люди бачили й бачуть у сні всілякі сонні привиди, а прецінь ніхто розумний не стане зі сего факту виводити висновку, будьтоби простонародні казки або сонні привиди мали правдивий реальний зміст. Одначе против цего контрарґументу зверненого против реліґії треба піднести три дальші арґументи в обороні реліґії. По перше: не один сон справдився і не одна казка показалася правдивою історією, а з другого боку ніхто не каже, щоби в усіх реліґіях всі реліґійні вірування були правдиві. По-друге: в кождій казці міститься зерно правди і в кождім сні є реальні елєменти дійсности, тільки їх комбінація буває звичайно фантастична; такі і в усіх реліґійних віруваннях є елєменти правдивої дійсности, а ніхто не каже, щоби в усіх реліґіях і в усіх реліґійних віруваннях була виключно сама правда. По-третє і се найважнійше: поміж казками й снами з одного боку, а реліґійними віруваннями з другого боку є велика ріжниця, бо в казки і сни вірять на загал тільки люди необразовані, легковірні й безкритичні, навпаки реліґію — таку чи иншу — визнавали такі ґеніяльні фільософи й мислителі, як Плятон і Арістотель, св. Августин і св. Тома з Аквіну, Данте і Шекспір, Копернік і Нютюн, Картезій (Декарт) і Спіноза, Паскаль і Русо, Ляйбніц і Кант, Гегель і Спенсер, Ґете і Толстой і богато-богато инших велитнів ума, які над реліґією глибоко й основно роздумували і до реліґії критично ставилися. Навіть раціонилістичні, позитивістичні й матеріялістичні фільософи, які відкидали всяку реліґію, — такі, як Вольтер або Оґюст Комт, або Ернест Геккель, — навіть і ті не могли обійтися без реліґії і в части свідомо, в части несвідомо надавали своїм антіреліґійним фільософічним системам реліґійний характер; вони хотіли на місце історичних реліґій поставити якусь реліґію розуму, або якусь реліґію природи, або якусь реліґію гуманности, а навіть намагалися установити своїх святих, свій калєндар, свої обряди і т. и.
Учений фільософ-мислитель, який критично ставиться до реліґії, а відтак мимо того дальше визнає реліґію або принайменше не може без неї обійтися, подібний до людини, яка підозріває, що їй розказують видуману казку, але провіривши єї критично, переконується, що се не казка, але щира правда; або до людини, яка підозріває, що бачить
