Перехід з першого степеня на другий називаємо народинами; перехід з другого степеня на третій називаємо смертю.
Перший перехід дає нам змогу бачити світ з верха і зовнї; другий перехід дає нам змогу бачити світ зі середини, з нутра. Але як дитина на першому степені (в лоні матери) сліпа й глуха, не бачить світла ані красок ані не чує звуків, що наповнюють сей світ, а розлуку з лоном матери відчуває прикро й болюче, так і ми в теперішнім нашім життю, коли наша свідомість замкнена в тісному тілі, нічого не знаємо про блески і звуки, про барви й тони, про свободу й величність життя третього степеня. Смерть — се тільки другі народини до свободнійшого буття, — народини, при яких дух розриває і скидає зі себе на поталу гниття свою тісну поволоку, подібно, як се чинить дитя при перших народинах.
Тоді будемо могли проникнути й відчути внутрішнє єство всіх річий, які тепер змислами тільки зверха обнимаємо. Тоді не будемо вже мучитиса, щоби словами й рухами передати другим людям наші думки, але будемо зазнавати розкоші, бо будемо безпосередно викликувати думки в инших душах і хоч уже не будемо зовнішно обявлятися иншим найдорожшим, покинутим на землі, та за те дух наш оселиться в їх душах в їх найглибшім нутрі як їх частина і буде в них і через них думати й ділати.
В той спосіб Фехнер на підставі відомих фактів фізичних і психічних дорогою порівнань (анальоґій) і заключень (конклюзій) приходить до висновків про життя по смерти.
В кождій людській душі є вроджене непобориме і незнищиме стремліннє до правди й добра, до щастя і досконалости. Кожде природне, вроджене стремліннє мусить мати змогу досягнути своєї мети і знайте заспокоєннє — і не бачимо на світі таких природних, вроджених стремлінь, якіби в ніякім разі не могли досягнути своєї мети або не могли знайти заспокоєння, хочби в поодиноких, конкретних випадках ті стремління лишалися незаспокоєні й незавершені.
Одначе вроджені, природні стремління людської душі до правди й добра, до щастя й досконалости ніколи і в ніякім разі не можуть на сім світі бути заспокоєні, не можуть на світі досягнути своєї мети. З сего виходить, що мусить бути світ инший, світ потусторонний, мусить бути инше, посмертне життя, де ті вроджені стремління людської душі моглиби вповні розвинутися та дійти до своєї ціли, себто до ідеалу правди й добра, щастя й досконалосте. Якби так не мало бути, — якби мало бути інакше, — то се противилосяби природі, людської душі, противилосяби льоґіці фактів.
