Бартоло (здивований). Ми чуємо.
Граф (до Фігаро). А ця молода особа чи має інше відоме вам зобов’язання?
Фігаро (холодно). Я знаю, що великий пан займався нею якийсь час; але чи тим, що він її занедбав, чи тим, що я більше їй до вподоби, ніж достойніший любові, вона віддає мені тепер перевагу.
Граф (жваво). Перев… (Здержуючись.) Принаймні, він наівний! Бо те, що він визнає, панове, я чув, божуся вам, з уст самої його спільниці!
Брідуазон (остовпілий). Йо-ого спільниці!
Граф (з лютістю). Отже, коли безчестя публічне, треба, щоб і помста була теж така. (Входить у павільйон.)
Антоніо. Це справедливо.
Брідуазон (до Фігаро). Хто-о ж узяв жінку другого?
Фігаро (сміючись). Ніхто не мав цієї приємності.
Граф (говорячи в павільйоні і тягнучи когось, кого ще не видно). Усі ваші зусилля зайві, ви загинули, пані, і ваш час уже прийшов. (Виходить, не дивлячись.) Яке щастя, що ніяка застава такого огидного одруження…
Фігаро (скрикує). Керубіно!
Граф. Мій паж?
Басіліо. Ха! ха!
Граф (несамовито, набік). І завжди цей чортової душі паж! (До Керубіно.) Що ви робили в тій залі?
Керубіно (боязко). Я ховався, як ви звеліли.
Педрільйо. Варто було гнати так коня!
Граф. Піди ти, Антоніо; приведи до судді цю негідницю, що мене збезчестила.
Брідуазон. То-о це ви шукаєте пані?
Антоніо. Отже, є добрий бог; ви стільки творили такого самого в околиці…
Граф (люто). Іди ж! (Антоніо виходить.)
Граф. Ви побачите, панове, що паж не був там сам.
Керубіно (боязко). Моя доля була б дуже люта, коли б якась чутлива душа не підсолодила її гіркоту.
162
