Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/5

Як сонце хмари озаря,
Обливши наскрізь млявим блиском,
Що до́вго в небі не згоря
Під опівнічним пітьми стиском, —
То так усмішка твоя ллє
Проміння в серденько болюче,
Так ясне личенько твоє
Розважить горенько пекуче.

 

V. З «ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА»

1

Прощай, о краю мій! Ти зник;
 Тебе блакить займа…
Десь чайка скиглить — журний крик;
 Та буря вал здима.
На спочив сонечко сіда;
 І нам за ним плисти…
Хай спочива… Після труда
 Спочинь, мій краю, й ти!

2

Обіллє знов його краса,
 Повітря голубе;
Побачу море, небеса,
 Та тільки не тебе!
Без світла замок мій сумний,
 Бур'ян мій двір вкрива,
А пес голодний, самотний
 В воротах завива.

3

Дитино-чуро! Плачеш ти;
 Чого — промов мені:
Злякався реву, темноти
 Чи холоду на дні?

Шкода́ — не плач! Даремний страх
 На кораблі сьому:
Швидкий мій сокіл, злий на змах,
 Та не догнать йому!