Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/51

Там протряхле вже громадять,
Тут — зворушують, а те —
Мужики на віз провадять,
Віз хатиною росте.

І, зігнувшись під вагою,
Хирна шкапа краю жде,
Ноги вип'яла дугою,
Спить — ушми не поведе.

Тільки Жучка невгавуча
У покосах порина
Та гасає, куди луча^[1],
Або бреше, як дурна.

 

З Фета

I. БЕРЕЗОНЬКА

В химерні шати вбрана
Морозом, край вікна
Схилилася від рана
Березонька сумна.

Мов кетяг винограду,
За вітом віт звиса,
І прокида відраду
Їх жалібна краса.

Вливає верх зірниця
Березоньці моїй;
Та шкода: змахом птиця
Обіб'є перли їй!

 

II. ОСІНЬ

Ластівок не стало;
Вчора ж на зорі
Що круків літало,
Та он там витало
Сіткою вгорі.

1. Куди луча — куди попало.