Перейти до вмісту

Сторінка:Панас Мирний. Лихі люде (б.р.).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 22 —

— Ні, я не буду так робити, мамо, я буду вчитись.

— Я знаю, ти в мене слухняна дитина. Послухаєш мене, будеш учитись.

— Буду, буду! Мені, мамо, пошиє папа жупанок з червоним коміром; я одягнуся, візьму книжку під руки — і гайда у школу! Попенко буде мене кликати до себе, я не піду за ним, а прямо у школу. Там буду тихо сидіти, вчителя буду слухати.

— Добре, добре, дитино. Ти в мене розумний хлопчик, ти моя дитина!

І мати припала до червоненького личка дитини, цілувала у щічки, у блискучі очі.

— Ну, годі ж лежати. Годі. Уставай, будемо одягатися.

З ма́терньою поміччю хлопчик швидко вмився, прибрався; пахучою мастю помастила мати його головоньку, причесала. Пахощі рознеслися по хаті, і хлопчик нюхав їх носом.

— А-ах! Пахне! — мовив хлопчик, прищурюючи очі: — усю школу запахаю!

Мати усміхнулася.

— Запахаєш, сину.

— Буде вже вам чепуритися! — пробіг густий голос по хаті.

І мати і хлопчик обернулися. У дверях