— Ну, добре ж, добре. Ходімо ж чаю пити, та й у школу підемо.
Батько взяв хлопчика за руку і став вести з хати. Хлопчик повернув голову до матері і кликав її своїми очима.
— Мамо, мамо! — виглядаючи зза дверей, крикнув хлопчик: — ідіть за нами!
— Ідіть, ідіть, я зараз.
Батько з сином скрилися. Зосталася мати в хаті, почала перестилати маленьку постельку: перебила подушку, заслала простиралом, прикрила коцем, положила дві головні подушки зверху й напрямилася з хати. Вона пройшла кухню, де куховарка кришила зілля на страву, й одчинила другі двері, що вели в їдальню. Тут за столом сидів уже батько й син. Перед кожним стояло по склянці чаю. Батько потроху сьорбав, а син, махаючи лід столом ногами, колотив у склянці ложечкою. Серед столу, на мідяному підносі[1], стояв блискучий самовар і мугикав зтиха якусь журливу пісеньку. В хаті почувалася тілько його пісня та батькове сьорбання.
— Чому ж ти вже не п’єш чаю? — спитав батько сина.
— Гарячий, — відказав син і звів очі на
- ↑ у Галичині — таця (є і в Куліша), таца
