— Ні, немає.
— Ф'ю-ю!…
Мордатий свиснув.
— Тут немає, а, може, дома є?
— Дома є.
— Принеси завтра, я подивлюся, які.
Петрусь не знав, що казати.
— Так при…
Тут саме вчитель увійшов. Усі порснули по своїх місцях. Мордатий мов крізь землю провалився. І коли сів Петрусь, то біля його сидів уже білоголовий і весело дивився своїми зеленими очима на вчителя. В хаті чуть, як і муха пролетить, так стало тихо. Коли-не-коли роздасться луск лави, або глухий поворот кого з школярів.
— Білобров, урок! — сказав учитель.
Школяр із зеленими очима підвівся й почав казати урок. Нешвидко, розтягаючи, читав він його, затинаючись то на тому, то на другому місці. Так підсліпий дяк читає панахиду, хмурячись і розтягаючи слова. Сумно, сонно. Щось стукнуло, мов упало. Роздався сміх.
— Хто то! — грізно скрикнув учитель. Один із школярів підвівся і сказав, що Гудзь заснув і трохи не впав.
— Гудзь! — обізвавсь учитель. — Сюди!
Невеличкий хлопчик із сонними заляка-