Перейти до вмісту

Сторінка:Панас Мирний. Лихі люде (б.р.).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 61 —

зуби Шестірного, вискиряючись, блищали, як сніг, з темного кутка хати. Заболіло в Петруся під серцем, здавило щось під горлом, він опустився на постелю…

На ясну пляму мов що дмухнуло й загасило її. Нічні померки розлилися кругом.

Нешвидко вже Петро Хведорович розкрив очі…

*

І знову рожевим світом глянуло на його перевите залізними штабами вікно. Надворі розцвітав ранок. Знову кривоногий сторож уніс миску й кухоль з водою. Знову вмивання, снідання, до котрого не доторкалася Телепнева рука. То був сухий і блідий Петро Хведорович, а то аж почорнів. Гаряча згага попалила його уста, вони були чорні; вогонь трівоги вилизав глибокі впадини у щоках, аж усмокталися вони всередину, вилиці й кістки гостро повидималися зпід сухої жовтої шкури; одні очі горіли болізним світом; білки їх були мутно-жовті, перевиті, як павутиною, крівавими жилочками; чоловічки тліли, як потухаюче вугілля. Страшно було глянути на Петра Хведоровича! Він ледви-ледви на ногах держався. То не чоловік, а тінь чоловіча слонялася[1] по хаті: їй не було

  1. снувала, хилялася, никала