Се кажучи, Жук устав, і погляд його світив на всю хату.
— Що ж я через народ придбав? — допитувався Шестірний — науку дав мені народ?
— Дав! — з запалом відказав Жук. — Він гроші дав, щоб тебе навчили!
— А віддай йому назад ті гроші, то, думаєш, він науку заведе на них? У шинку проп’є!
— Що ти сим хочеш сказати?
— Що без правителів твій народ ні к бісу не годиться!
— Хто ж проти сього спорить? Ти мене не розумієш… На що і правителі, як не на те, щоб вести народ уперед? Знай же це! Тілько ж знай і те, що правитель твій ніколи не віддасть усього свойому народові. Він ніколи не зречеться ні своєї власти, ні свого права, ні тоді навіть, коли власть його зовсім непотрібна буде!
— Такого часу ніколи не буде! — відказав Шестірний. — Завжде будуть розумні люде й середні люде. Розумні завжде будуть правити середніми…
— Чи правити-то?! А чи не робити одне добро, без твого правежу?[1]
- ↑ правління (давнє слово «правеж» — означало: «екзекуцію», пор. правити з когось гроші, себто, екзеквувати)
