ланові Петровому. Захотілося Петрові далі йти, захотілося самому повітати у других обставинах життя. Забажалося йому побувати між «халамидниками», тими каліками-злодягами, що оселяють кінці великих міст. Захотілося йому побачити їх долю, їх горе: чим живе й чим дише сей люд. І… поїхав Петро на останні свої канікули не до батька-матері, поїхав у місто N…
Темна дощева ніч, холодна, непривітна хатина, німі мовчазні стіни, вікно вгорі, перевите залізними штабами — домальовували йому картину життя…
— Хиба́ ж се життя? Хиба́ можна так жити?
Він знемігся, він упав на постелю. Мороз пробіг поза спиною; жаль здавив серце…
— Що я зробив кому? В чім провинився? — шептав він гарячими устами, не знаючи, що, й не знаючи, кому.
З грюком та зиком розчинилися двері. Чиясь проворна рука розчинила їх і не на одну тілько половнику, а разом обидві.
Почувся брязк острог, рип чобіт. У хату вступило разом два чоловіка. Один — воєнний, у синій одежі з білими викрутасами над