весілля згадати соромилась. Та батько догадався і сказав: „Для тебе не жалію нічого, ні брички, ні мулів. От раби налагодять зараз гарну бричку, на добрих колесах, простору, широку й високу. Їдь“. Сказав і дав рабам приказ. Миттю підмастили бричку й запрягли пару мулів. Винесла свої сукні молода царівна й поскладала гарненько в бричку. Мати наклала в кошик всілякої їжі. Навзикая сіла, взяла в руки батіг і віжки блискучі, ляснула батогом, мули стрепенулись, швидко побігли і повезли царівну.
Поспішали за нею слідком і покоївки. От незабаром вони дістались до бистрої річки. Випрягли мулів тай пустили їх берегом лугом пастись на зелену, мягку отаву. Поздіймали білля, позносили в воду і стали у ямах топтати. Потім, як попрали й переполоскали, постелили рядом усе здовж річки на жовті пісочку. Далі скупавшись гарненько і намастившись пахучим олієм, сіли на мягкій траві над самою річкою снідати. Після снідання почали грати в мяча. Навзикая була поміж подругами найкраща і головою вища. Царівна закинула мяч далеко в воду — аж всі гучно скрикнули.
Від того крику прокинувся Одисей. Почув голосок тоненький, дівочий, і не знав, чи це справжні люди, чи русалки. Виповз із кущів, щоб роздивитись. Переполохані дівчата кинулися в ростіч. Зісталася тільки Нав-
