Сторінка:Пантелеймон Куліш. Орися. 1928.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ну оповідати. Велике діло зробив, чи ще зробить Жуковський, перелицювавши його речі по свойому; тільки, братіку, не осуди мене, як скажу, що ніс мій якісь инші зілля чує в тому Гомерівському вертограді. Не сподобив мене Господь вивчити грецької мови, читав я Одисею тільки по французьки, то мені здається, шо требаб якось простіш оцим Менеляям розмовляти. Може, це так уже воно дається, а тільки як читаєш, то наче луна йде не по гаях, не по лугах, не по воді, а по високих палатах, у яких не жили ще тії голосномовнії люди. Якби Жуковського ще раз мати на світ породила, та вже не царським захребетником, а рільником або чумаком, то можеб Гомер заговорив до нас власною мовою“.

Тонко відчув Куліш, що для перекладу Одисеї, як не мож краще, годиться українська мова. Такий переклад і дав великий знавець грецької й української мови П. Байда (Ніщинський).

Всеж таки під безпосереднім вражінням прочитаної по французьки Одисеї, пісня VI. написав Куліш свою „Орисю“.

Написав її в 1844 р. в селі Ходоркові, в хаті К. Свідзінськото, в якого була своя велика бібліотека. Під ту пору обїздив Київщину і займався етноґрафією. Ходив і їздив по селах та збирав і записував народні перекази