Дивиться Орися у воду, аж у воді на кручі щось зачервоніло; хтось ніби виїхав із пущі на сивому коні і стоїь поміж в'язами. Боїться глянуть угору, щоб справді не було там когось; боїться глянуть і на каміння, вже їй здається, що ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури. Смикнула за рукав одну дівчину і показала у воду: дивляться дівчата, аж на Туровій кручі князь на сивому коні. Так і обомліли. Бо хтож би сказав, що то не князь? Увесь у кармазині, а з пояса золото аж капає.
Не малож, видно, здивувавсь і козак: стоїть на коні нерухомий. Бо хтожби й не здивувавсь, опинившись над такою кручею? Унизу рине вода через каміння, а над водою сидить нерухомо сивий дід на камені, а там стоять нерухомі дівчата, з прачами, з мокрими полотнищами в руках. Чи дівчата, чи може русалки повиходили прати сорочки підводному цареві, що живе у кришталевому будинку під водою. Оцеж мабуть і сам він вийшов з води погріть старії кости на сонці. Ще раз погляне козак на сивого діда, ще раз погляне на дівчат: позасусували по лікоть рукави, попідтикали плахти і мережані заполоччю подоли… Золото не сяє так на дорогих перстенях, як сяють у воді і над водою їх білії ноги. Задивився козак, і собі
