стоїть нерухомо; колиж гукне на його старий Грива: „Гей, гей! козаче! Чого це тебе занесло на кручу? Хиба хочеш пополоскать свої кармазини в Трубайлі?“
І скоро промовив, — зараз наче розбив які чари. Засоромились дівчата і давай бовтать полотнищами.
А козак відповідає дідові: „Та й за те слава Богу, що хоть на кручу вибравсь. Скажи, будь ласкав, дідусю, як мені виїхать до Війтовців.?
„А чого тобі треба у Війтовцях?“
— „Через Війтовці, каже, лежить моя дорога“.
А кудиж лежить твоя дорога?
— Моя дорога — до чийогось порога, моя стежечка — до чийогось сердечка.
„Еге“, каже старий Грива: нехай же тобі Господь у доброму ділі помагає! Отже куди тобі виїхать. Берись у низ, понад берегом; то там трохи нижче буде тобі доріжка; тією доріжкою виїдеш ти на річку. Є через річку й кладочки; возом не проїдеш, а конем добрий козак перехопиться.
Подякував козак за пораду, повернув конем і сховавсь поза деревом.
Як сховавсь, тоді то вже розгулялись наші дівчата; розписали козака як на папері: які й очі, які й брови, як і говорить, а
