Сторінка:Пантелеймон Куліш. Орися. 1947.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ві, звялить тебе ревнуючи, як вітер билину в полі. Ой не хотілось би віддавать тебе і за молодого шибайголову, що не поживе довго без степу та коня, поляже в полі буйною головою, а тебе залишить горювать з дітоньками!“

Так собі думаючи та гадаючи, старий Таволга часом тяжко-тяжко засумує, аж сльоза покотиться йому з ока.

А Орися росла собі як та квітка в городі. Повна та хороша на виду, маяла то ту то там по господі у старого сотника, похожала як по меду бджілка і всю господу звеселяла.

 
III

Приснився раз Орисі предивний сон. Здалось, прийшла до неї з того світу покійна пані-матка, стала над нею в головах та й каже: „Дитино моя, Орисю! Не довго вже тобі дівувати: щодень благаю Господа милосерного, щоб післав тобі вірну дружину.“

Встала Орися ні смутна, ні весела, йде до пан-отця в світлицю, зачервонілась як та квіточка, та й каже: „Пан-отченьку! Позолили мої дівчата плаття. Нехай запряжуть нам коней; поїдемо ми до Трубайла, під