Гриць. А це від кого?
Олекса. (Показуючи на Михайла). А ось від цего парубка. Діло в тому, щоб запевнитись з гори, що старости не підуть з гарбузом.
Софрон. Я можу вам з гори сказати, що гарбуз певний; Шкода заходів. Що иншого, як би я…
Петро входить мовчки, роздягається і сідає в куті на припічку.
Олекса. Це вже діло кума Гриця.
Михайло. Ви дядьку скажіть, чи можу присилати старостів?
Гриць. (Заклопотано). Я тут не можу сказати ні так, ні сяк, треба з дочкою побалакати.
Софрон. А так, так, розумно батько каже, треба дочку спитати. І я певний, що Ганя не схоче. (Про себе). Ну к чорту з ними. Ще мені пляни помішають, а я так гарно все обдумав.
Гриць. Та й з жінкою треба порадитись, бо ми не хочемо дитину силувати.
Софрон. А вжеж, на милування нема силування. Але треба все таки звернути увагу на це, щоб той, хто хоче женитись, мав щось і в голові і в кишени, а не так, як ось цей Михайло.
Михайло. Як це так? Що вам Михайло не дає спокою?
Софрон. Я не до тебе, я кажу до батька Гані, що такий парубок, як он Михайло (показує в сторону Михайла), нічого не має, а в мене і в голові і в кишені щось є.
Петро. (сміється). Гі-гі-гі: І в голові і в кишені.
Софрон. А ти дурнило мовчи. Не мішайся до нас. Може теж в свати прийшов?
Петро. Гі-гі-гі. Чому ні? Хиба я не молодець? Коли вам, такому старому, забаглось мати жінку, то чому я не можу мати? Гі-гі-гі!
Софрон. Мовчи, а то я тебе…
Гриць. Лишіть його, пане писар…
Михайло. Перто правду каже. Ви моглиб дідом Гані бути, бо вже й на батька за старий, а женихом, то вже таки трохи за пізно…
Софрон. Чи ти знаєш, з ким ти говориш?
Петро. Гі-гі-гі! Дай спокій Михайле, бо то пан писар, ще до гарешту нас обох замкне, гі-гі-гі.
