Софрон. Я вас усіх, тее… навчу, як поводитись з людьми. Старий я! Он що! Старий! (Гладить себе по голові, перука пересувається на бік).
Петро. Гі-гі-гі! Дивіть на його голову.
Михайло. Пождіть пане писар, я вам волосся справлю бо злетить на землю…
Софрон. (Злісно). Чорт твого батька… ти дурак якийсь. Пождіть, я вам покажу, що я вмію (виходить злісний).
Гриць. Ось і розсердився…
Олекса. Най сердиться, а ми куме, кінчаймо наше діло.
Гриць. Ось моя стара з дочкою вже в дома, хай вони говорять.
Катерина. А, гості в нас.
Олекса. Здорові були, це ви певно з вечірні.
Ганя. Ая, з вечірні, ходили свічки погасити, трохи припізнились.
Катерина. Таки добре припізнились.
Ганя. Як раз на „Світе тихий“ прийшли.
Петро. А в нас і пан писар були.
Катерина. Ми його стрінули на вигоні. Лихий був, як чорт. Каже до Гані: поспішай, бо до тебе свати прийшли! Але з цьої муки хліба не буде, каже, це вже моя тут голова, каже, і побіг, як скажений.
Гриць. Ну, Бог з ним, а тут, жінко, є поважне діло. Доню! (Бере Ганю за руку). Послухай, що я тобі скажу. Ти одна в нас і я хотівби бачити тебе щасливою. Мої години вже почислені, мама теж не молода, слабовита, наша надія — це ти. Нам треба господаря в хату взяти. І ось найшлись добрі люде, кум Олекса привів Михайла, та питає, чи може слати старостів. Я знаю Михайлового батька, добрий господар, думаю, що й син такий буде і я не бажав би для тебе кращого мужа, як Михайло. Довше перебирати годі, а то я виречусь тебе…
Катерина. Та бо не горячися старий! Ганя вже мені по дорозі обіцяла, що перебирати не буде. Про Михайла я теж богато доброго чула, тому й рада, що він як раз…
Гриць. Ну й гаразд. (До Олекси). В такому разі — можете старостів присилати.
Михайло (до Гані). Ганю, я хочу від тебе почути хоч одно щире слово. Най я з твоїх уст почую, чи присилати старостів?
